Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше!
– Думай про зміст, а слова прийдуть самі.
У всьому є своя мораль, потрібно тільки вміти її знайти.
– Не можна повірити в неможливе!
– Просто у тебе мало досвіду, – зауважила Королева. – У твоєму віці я приділяла цьому півгодини щодня! В інші дні я встигала повірити в десяток неможливостей до сніданку!
Знаєш, одна з найсерйозніших втрат в битві – це втрата голови .
Завтра ніколи не буває сьогодні! Хіба можна прокинутися вранці і сказати: “Ну ось, зараз нарешті завтра”?
Я не божевільний, просто моя реальність відрізняється від твоєї.
Як би ти не дивилася, ти маєш дивитися в правильному напрямку.
– Але мені зовсім не хочеться потрапити до божевільних.
– Ну тут уже ти нічого не зможеш змінити – ми тут усі божевільні: і я, і ти.
Річ у тім, що, поки ти маленька, ти можеш бачити те, що невидимо для тебе великої.
Мало хто знаходить вихід, деякі не бачать його, навіть якщо знайдуть, а багато хто навіть не шукають.
– Серйозне ставлення до чого б то не було в цьому світі є фатальною помилкою.
– А життя – це серйозно?
– О, так, життя – це серйозно! Але не дуже…
Бачила я таку нісенітницю, в порівнянні з якою ця нісенітниця – тлумачний словник!
Кращий спосіб пояснити – це самому зробити.
Якби кожна людина займалася своєю справою, Земля б крутилася швидше.
– Не сумуй, – сказала Алісa. – Рано чи пізно все стане зрозуміло, все стане на свої місця і вишикується в єдину красиву схему, як мережива. Стане зрозуміло, навіщо все було потрібно, тому що все буде правильно.
Подумати тільки, що через якийсь речі можна так зменшитися, що перетворитися в ніщо .
Як вона не намагалася, вона не могла знайти тут ні тіні сенсу, хоча всі слова були їй абсолютно зрозумілі.
– Як тебе розуміти?
– Розуміти мене необов’язково. Обов’язково любити і годувати вчасно.
Робити їй було абсолютно нічого, а сидіти без діла, самі знаєте, справа нелегка.
Я ось зараз, наприклад, дві години впадала у відчай … з варенням і солодкими булочками.
Якщо в голові порожньо, на жаль, найбільше відчуття гумору вас не врятує.
– Що ти хочеш?
– Я хочу вбити час.
– Час дуже не любить, коли його вбивають.
Просто не знаю, хто я зараз така. Ні, я, звичайно, приблизно знаю, хто така я була вранці, коли встала, але з тих пір я весь час то така, то сяка – словом, якась не така.
-Я із задоволенням розповім все, що трапилося зі мною сьогодні з ранку, – сказала невпевнено Аліса. – А про вчора і розповідати не буду, тому що тоді я була зовсім інша.
Вона завжди давала собі хороші поради, хоч слідувала їм нечасто.
– А де я можу знайти кого-небудь нормального?
– Ніде, – відповів Кіт, – нормальних не буває. Адже всі такі різні і несхожі. І це, по-моєму, нормально.
– А що це за звуки, он там? – Запитала Аліса, кивнувши на досить затишні зарості якоїсь симпатичної рослинності на краю саду.
– А це чудеса, – байдуже пояснив Чеширський Кіт.
– І .. І що ж вони там роблять? – Поцікавилася дівчинка, неминуче червоніючи.
– Як і належить, – Кіт позіхнув. – Трапляються …
Якби це було так, це б ще нічого. Якби, звичайно, воно так і було. Але так як це не так, так воно і не так. Така логіка речей.
Від гірчиці – засмучуються, від цибулі – лукавлять, від вина – виняться, а від здоби – добрішають. Як шкода, що про це ніхто не знає … Все було б так просто. Їли б здобу – і добрішали!
Все, що сказано три рази, стає істиною.
Сніг, напевно, дуже любить дерева й поля, раз він їх так ніжно цілує.
Погрози, обіцянки та добрі наміри – ніщо з цього не є дією.
Ніколи не вважай себе не таким, яким тебе не вважають інші, і тоді інші не визнають тебе не таким, яким ти хотів би їм здаватися.
Десять ночей в десять разів тепліші, ніж одна. І в десять разів холодніші.
– Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти?
– А куди ти хочеш потрапити? – відповів Кіт.
– Мені все одно… – сказала Аліса.
– Тоді все одно, куди йти, – зауважив Кіт.
– …тільки б потрапити куди-небудь, – пояснила Аліса.
– Куди-небудь ти обов’язково потрапиш, – сказав Кіт. – Потрібно лише достатньо довго йти.
План, що й казати, був чудовий: простий і ясний, краще не придумати. Недолік у нього був тільки один: було зовсім невідомо, як привести його у виконання.
-А що це за звуки, он там? – запитала Аліса, вказавши на затишні зарості симпатичної рослинності.
-А це дива, – байдуже пояснив Чеширський Кіт
– І що ж вони там роблять? – поцікавилась дівчинка.
– Як їм і належить, – Кіт позіхнув. – Трапляються.
Якщо в світі все безглуздо, – сказала Аліса, – що заважає вигадати якийсь сенс?
