Якось раз втомлений батько повернувся пізно додому з роботи і побачив, що в дверях на нього чекає п’ятирічний син.
– Тату, можна в тебе дещо запитати?
– Звичайно, що трапилося?
– Тату, а скільки ти отримуєш?
– Це не твоя справа! – обурився батько. – І потім, навіщо це тобі?
– Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш за годину?
– Ну, взагалі-то, 500. А що?
– Тату… – син подивився на нього знизу вгору дуже серйозними очима. Тату, ти можеш позичити мені 300?
– Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на якусь дурну іграшку? – закричав той. – Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати!.. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююся, а ти себе так нерозумно ведеш.
Малюк тихо пішов до себе в кімнату. А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина. “Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім просити грошей?”
Але через якийсь час він задумався: “Може, йому дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Адже він ще взагалі жодного разу в мене не просив грошей”. І пішов у дитячу, до сина.
– Ти не спиш, синку? – запитав він.
– Ні, тату. Просто лежу, – відповів хлопчик.
– Я, здається, занадто грубо тобі відповів, – сказав батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Вибач мені. Ось, тримай гроші, які ти просив.
Хлопчик сів у ліжку й усміхнувся.
– Ой, татку, дякую! – радісно вигукнув він.
Потім він заліз під подушку і дістав ще кілька зім’ятих банкнот. Його батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову розлютився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька.
– Навіщо ти просив грошей, якщо вони в тебе вже є? – проворчав той.
– Тому що в мене було недостатньо. Але тепер мені якраз вистачить, – відповіла дитина. – Тату, тут рівно п’ятсот. Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом із нами.
