Давай просто будемо. Не треба обіцянок. Не треба очікувати неможливого. Ти будеш у мене, а я – у тебе. Давай просто будемо одне в одного. Мовчки. Тихо. І по-справжньому!!!
Нічого не можна знати наперед. Смертельно хвора людина може пережити здорову. Життя – дуже дивна штука.
Тільки той, хто нещасливий, знає, що таке щастя. А щасливчик – все одно що манекен, він тільки демонструє радість життя, але не володіє ним.
Поки людина не здається, вона сильніша за свою долю!!!
Що більше люди знають одне одного, то менше вони одне одного розуміють. І що ближче вони знайомляться одне з одним, то більш чужими вони стають.
Меланхоліком стаєш, коли розмірковуєш про життя, а циніком – коли бачиш, що робить із нього більшість людей.
Якщо хочеться жити, це означає, що є щось, що любиш. Так важче, але так і легше.
Дні народження обтяжливо позначаються на душевному стані. Особливо зранку.
Найгірше, коли потрібно чекати і не можеш нічого зробити. Від цього можна збожеволіти.
Важко знайти слова, коли справді є, що сказати.
До чого ж теперішні молоді люди всі дивні. Минуле ви ненавидите, теперішнє зневажаєте, а майбутнє вам байдуже. Навряд чи це призведе до хорошого кінця.
Ти хочеш знати, як бути, якщо ти зробив щось не так? Відповідаю, дитинко: ніколи не проси вибачення. Нічого не говори. Надсилай квіти. Без листів. Тільки квіти. Вони покривають усе. Навіть могили.
…до чого ж страшно любити жінку і бути бідним.
Були в неї два шанувальники. Один любив її і дарував їй квіти. Іншого любила вона і давала йому гроші.
– Хочете яблуко? Яблука продовжують життя!
– Ні, дякую.
– А сигару?
– Вони теж продовжують життя?
– Ні, вони вкорочують його. Потім це врівноважується яблуками.
Люди ще більша отрута, ніж алкоголь чи тютюн.
Ми продовжували мовчки сидіти поруч. Про що ми ще могли говорити? Ми занадто багато пережили разом, щоб намагатися втішати одне одного.
Жінка не повинна говорити чоловікові про те, що кохає його. Про це нехай говорять її сяючі, щасливі очі. Вони красномовніші за будь-які слова.
І раптом я побачив, що значу для іншої людини і що вона щаслива тільки від того, що я поруч із нею. Такі слова самі по собі звучать дуже просто, але, коли вдумаєшся в них, починаєш розуміти, як це все нескінченно важливо. Це може здійняти бурю в душі людини й абсолютно перетворити її. Це любов і все-таки щось інше. Щось таке, заради чого варто жити. Чоловік не може жити заради кохання. Але заради іншої людини – може.
Тільки не приймати нічого близько до серця. Адже те, що приймеш, хочеться втримати. А втримати не можна нічого.
Тільки дурень перемагає в житті, розумник бачить надто багато перешкод і втрачає впевненість, не встигнувши ще нічого почати. У важкі часи наївність – це найдорогоцінніший скарб, це чарівний плащ, що приховує ті небезпеки, на які розумник прямо наскакує, як загіпнотизований.
Ніколи, ніколи і ще раз ніколи ти не опинишся смішним в очах жінки, якщо зробиш щось заради неї. Нехай це навіть буде найбезглуздішим фарсом. Роби все, що хочеш, – стій на голові, неси нісенітниці, вихваляйся, як павич, співай під її вікном. Не роби лише одного – не будь із нею діловим, розумним.
Народитися дурним не соромно; соромно тільки вмирати дурнем.
Жінка – це вам не металеві меблі; вона – квітка. Вона не хоче діловитості. Їй потрібні сонячні, милі слова. Краще казати їй щодня що-небудь приємне, ніж усе життя з похмурим несамовитістю працювати на неї.
Удень усе виглядає інакше, ніж увечері.
Скромність і сумлінність винагороджуються тільки в романах. У житті їх використовують, а потім відкидають убік.
Як упізнають справжнього джентельмена, знаєш? Він поводиться пристойно, коли налижеться.
Людина завжди велика в намірах. Але не в їх виконанні. У цьому й полягає її чарівність.
Засадами людського суспільства є користолюбство, страх і продажність. Людина зла, але вона любить добро, коли його творять інші.
Усі ми такі. Усі живемо в борг і харчуємося ілюзіями.
Живемо, харчуючись ілюзіями з минулого, а борги робимо в рахунок майбутнього.
Забуття – таємниця вічної молодості. Ми старіємо тільки через пам’ять. Ми занадто мало забуваємо.
Хто самотній, той не буде покинутий. Сьогодні головне: вміти забувати! І не роздумувати!
Що менше знаєш, то простіше жити. Знання робить людину вільною, але нещасною. Вип’ємо краще за наївність, за дурість і за все, що з нею пов’язано, – за кохання, за віру в майбутнє, за мрії про щастя; вип’ємо за чудову дурість, за втрачений рай!
У наш діловий вік потрібно вміти бути романтиком.
Можливо, ми так звикли без кінця працювати, що навіть від якоїсь крапельки свободи нам і то стає не по собі.
Лікар завжди має сподіватися – така вже в нього професія.
Ми надто багато знаємо і надто мало вміємо, бо знаємо надто багато.
Людину втрачаєш, тільки коли вона помирає.
