Людина – всього лише вузол стосунків. І тільки стосунки важливі для людини.
Розум набуває цінності лише тоді, коли він служить любові.
Тільки дух запліднює розум. Дух кидає в нього насіння майбутнього творіння. Розум завершить все інше.
Спокуса – це спокуса поступитися доводам Розуму, коли спить Дух.
Жити – означає повільно народжуватися.
Осяяння означає лише те, що Духу раптово відкрився шлях, який повільно готувався.
Війна – не справжній подвиг, війна – це сурогат подвигу.
Безмежність не можна знайти. Вона твориться в нас самих. А втеча нікого нікуди не приводила.
Мені завжди була ненависна роль спостерігача. Що ж я таке, якщо я не беру участі? Щоб бути, я маю брати участь.
Любов – про неї не сперечаються. Вона є.
Життя Духа іноді переривається. Тільки життя Розуму безперервне або майже безперервне.
Смерть – це щось величезне. Це новий ланцюг зв’язків із думками, речами, звичками померлого. Це новий світопорядок. На вигляд ніби нічого не змінилося, насправді ж змінилося все. Сторінки в книзі ті самі, але сенс її став іншим. Щоб відчути смерть, ми повинні уявити собі ті години, коли нам потрібен покійний. Саме тоді нам його і бракує. Уявити собі години, коли він міг би потребувати нас. Але він нас більше не потребує. Уявити собі годину дружнього відвідування. І відчути її порожнечу. Ми звикли бачити життя в перспективі. Але в день похорону немає ні перспективи, ні простору.
Тільки виконання свого обов’язку дає змогу людині стати чимось.
Прекрасне дерево, що йде своїм корінням глибоко в ґрунт.
Страх виникає, коли втрачаєш упевненість у тому, що ти – це ти.
Дитина не приходить у жах від того, що терпляче готує в собі старого. Вона – дитина, і вона грає у свої дитячі ігри.
Основа нашої єдності – Людина, яка вища за кожного з нас.
Потрібно, щоб те, заради чого помираєш, було варте самої смерті.
Перш ніж отримати, треба віддати, і перш ніж оселитися в домі, треба його побудувати.
Вмирають тільки за те, заради чого варто жити.
Вмирають за дім, але не за речі та стіни. Вмирають за собор – не за каміння. Вмирають за народ – не за натовп.
Братами можна бути тільки в чомусь і не можна бути братами взагалі.
Тільки завдяки вітру вільний вітрильник у відкритому морі.
Легко заснувати порядок у суспільстві, підпорядкувавши кожного його члена непорушним правилам. Легко виховати сліпця, який, не протестуючи, підкорявся б поводиреві або Корану. Наскільки ж важче звільнити людину, навчивши її панувати над собою.
Що значить звільнити? Якщо в пустелі я звільню людину, яка нікуди не прагне, чого коштуватиме її свобода?
Демагогія виникає тоді, коли, за відсутністю загальної міри, принцип рівності вироджується в принцип тотожності.
Але якщо я готовий дати лише самому собі, я нічого не отримую, тому що я не створюю нічого такого, від чого я не відокремлюся, а значить, я – ніщо.
Обов’язок лікаря полягав у тому, щоб, ризикуючи життям, лікувати зачумленого, ким би він не був. Лікар служив Богові.
Раз я невіддільний від своїх, я ніколи від них не зречуся, що б вони не зробили.
Життя проявляється не в станах, а в діях.
Дитинство, цей величезний край, звідки приходить кожен! Звідки я родом? Я родом із мого дитинства, немов із якоїсь країни…
Жити теж нелегко.
Ми живемо в сліпому череві адміністрації.
Війна це не подвиг. Війна – хвороба.
Ти весь у твоїй дії. Твоя дія – це ти. Більше тебе немає ніде.
