Одного разу в коридорі престижного університету літній професор зустрів молодого чоловіка.
– Доброго дня, ви пам’ятаєте мене? – звернувся молодий чоловік до старого.
– Ні, вибачте – відповів той
– Я був вашим студентом!
– І чим ти зараз займаєшся? – так і не згадавши його, запитав професор.
– Я став учителем, як і ви. Насправді, це ви мене надихнули стати таким самим!
– Що ж такого я зробив, що тебе так надихнуло?
І молодий чоловік нагадав своєму колишньому викладачеві таку історію:
– Одного разу мій друг, теж студент, прийшов на заняття з красивим новим годинником. Мені дуже захотілося його, і я вкрав у нього цей годинник. Через якийсь час він помітив пропажу і поскаржився вам. І ви сказали тоді:
“Сьогодні в одного з нас під час уроку було вкрадено годинник. Хто б це не зробив, він має його повернути”
– Я не видав себе, і тоді ви зачинили двері й сказали, що будете обшукувати кожного, але за умови, що кожен зав’яже собі очі.
Після цього ви почали обшукувати кожного. Дійшовши до мене, ви знайшли годинник, забрали його і продовжили обшукувати інших.
Коли всі пройшли цю процедуру, ви сказали:
– Відкрийте очі, годинник знайдено.
Після цього ви ніколи не згадували про цей випадок, нікому не говорили, хто вкрав годинник. Того дня ви врятували мою честь. Це був найганебніший день у моєму житті, але ви вчинили благородно до мене, не видавши мене.
Я зрозумів, яким має бути справжній педагог. Ви пам’ятаєте цей випадок, професоре?
– Так, я пам’ятаю цей випадок. Але я досі не знав, хто вкрав годинник, бо теж заплющив очі. …
